Бродить косулею осінь…
Бродить косулею Осінь вологим підліском,
Скапує покій імлою в багряні шерстини.
Лист опадає просякнутий гибелі віском,
Смирно всотавши простигле зітхання звірини.
Бабине літо тенетами плутає вії,
Окрик тепла догорає світилом в зіницях.
Гурт мухоморів, немов запальні лицедії,
Живо вітають рудаву на хвойних копицях.
Горнеться терен до кізки шипованим торсом.
Клени схиляють поривно раменища дужі.
Мряка потроху наводнює заздрості морсом,
Ратиць печать, переливши її на калюжі.
Хрумає спомином тиші галузка під слідом,
Гадом розлігшись між трав ще зеленого схиму…
Ворон віщує із дуба смолистим друїдом,
Срібну дорогу косулі у мармурну зиму.
