з рубрики / циклу «Я БЕЗЗУПИННО ГОВОРИВ»
Стакан розгнівано дрижить,
Вальсує ложка в такт вагону,
- Бувай! – я вигукну перону…
Пейзаж за вікнами помчить.
Багаж поставлю у рундук
І простягнусь на полці сонно,
Заколихає монотонно
Мене коліс холодний стук.
Байдужа до медових снів,
Мару стривожить провідниця,
Щоб знов білетик подивиться
Із-під шнурочка чорних брів.
Попутники займуть місця
Зачнуть спорожнені розмови,
Під ранок лиш заснуть без змови,
Спір не довівши до кінця.
Прокинусь – бутерброд і чай.
- Пора! – віщає провідниця…
А на пероні сніг іскриться…
- Незнаний всесвіт, зустрічай!
