ЗАГУБЛЕНА ВЕСНА
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Стало все немилим раптом
У кімнаті і надворі,
Може то кохання наше,
Ніжне, як шипшини квітка,
Слів приземлених злякалось?
Вже пройшла весна, а літо
Нащось вкрало спокій в серці.
Жовті соняхи на вітрі
Хилять голови донизу,
Одиноких нас вітають.
Зблідле сонце ледве гріє.
Осінь, вісниця розлуки,
Барви в листі розкидає
Й тягарем важким на душу
Шле бездушність листопаду.
Холод поглядів снігами…
День – як рік! Для чого весни?
Нам так солодко вгасати
В кучугурах непрощення.
Поряд ти… А так далеко…
