…по вінця…
Переслідую подихом дотики рук,
що на тілі твоєму,
Наче пишуть картину
медовими спазмами літа.
Відчуваю вустами росу.
Розпускаються квіти,
Мов у райськім саду,
де у травах згубилося
яблуко
Єви.
Чи роса твоїх трав на повіках моїх,
а чи зоряний пил то
В почуттів полонезі?..
Така невагома волога.
Аж до кінчиків пальців
по тілу солодка знемога...
Нас обох донестями
жагою кохання
налито...