Піраміда Лємберга
У шатах Знесіння, промінням обмита,
Високого Замку сусіда,
Потопом великим від ока закрита,
Старенька стоїть піраміда.
Як свідок безмовний часів тих чудовних
Могутньої Гіпербореї,
Забула давно серед змін невгамовних
Лічити свої ювілеї.
Дісталися якось питливі вандали
До чат її темного чрева.
Та ікло велике у ній відшукали
Гірського, поважного лева.
Тоді й нарекли цю місцину горою,
Де цар усіх звірів спочинув.
Печеру запнули землею сирою,
Щоб пам’яті дух теж загинув.
Та було не раз потривожене чрево,
Найбільш більшовицьким народом.
Тривалі, об’ємні, цілком потаємні
Роботи вели перед входом.
І врешті ксьондзи чи попи приблудили,
Усе покропили потрохи,
Хреста на вершині гори встановили,
Як символ нової епохи.
Тепер це улюблене місце студентів,
І іншого пішого зброду,
Що в полум’ї пристрасних експериментів
Так любить псувати природу.
Скарбниця легенд стародавнього Львова
До себе манить і вражає.
Лікує свідомість нам силою слова,
Лиш тим, хто просвіти бажає.
У шатах Знесіння, промінням обмита,
Високого Замку сусіда,
Потопом великим від ока закрита,
Чекає свій день піраміда.
