Де ти, мій сокіл?
І тЕпло, і свІтло,
В моєму садочку,
ОтОчив мене ти -
Турбота, як тин.
Розумієш, я птаха,
Мені треба в небо,
До сивих облАчків,
Снігових вершин.
ХОчу вітром летіти я,
Високо в небі,
І з полум`ям в грудях,
Як Амура стріла,
Та тяжко і пусто,
І, навіть, у небі...
З ким летітиму поруч у чотири крила?
Хто ти мій сокіл?
Де ти літаєш?
Де та тінь до Землі наша,
Одна на двох?
Якщо мій,
То не стримаєш,
Подиху вільного.
Я з мільйонів - одна,
Й ти - єдиний з багатьох.
В тобі буде надія,
І віра безмежна,
Сліпа й невідмовна,
Дівоча моя.
На скелі, так разом,
Крізь хмари, крізь зливу,
Буде стежка одна,
Та одна колія.
Хай грОзи бояться,
Хай блискавки заздрять,
Хай сонце в примружі,
Від нас погляд ховА.
І простір... і простір...
Аж до небокраю,
Я вірю, я знаю,
Так точно буває!
Він є, хто сберЕже мої крила.
Мені серденько каже,
Іди сміло, то - блаже,
Так із зерен в душі,
почуття пророста -
Як від нього почуєш,
Пташину мову,
Лише двом вам відому...
По чолу намальовану,
Та в крові закодовану,
На якій розмовляють не відкривши вуста...