ЗМІ ІЗ РОСІЇ або ВЕДМЕЖИЙ АПЕТИТ
В речах їхніх правди — на ламаний гріш!
На жертву свою у пригожій хвилині,
Зависть і злоба — вчинять грабіж,
З ногами у душу залізуть, як свині.
Як взимку, по лісі блукає шатун,
Кидаючи виклик природі,
Через кордони, ведмежий топтун,
Гуляє на лоні природи.
Кривими кігтями здере з Кавказу шкіру
І пошматує православний люд,
Злий та зухвалий, апетит не в міру,
Буде вершити свій звіриний суд.
-А далі - почнуть у Кремлі міркувати,
-Не слід до берлоги ведмедя пускати!
Й гончих московських слідом послали,
Щоб лаєм своїм топтуна підганяли.
-Куди повернути? На Крим на Вкраїну!
Де бджоли рояться й сади соловїні,
Де кожного року вертає лелека,
Безмежні степи і карпатська смерека,
Де ранками - трави купаються в росах,
Дівчата - стрічки заплітають у коси,
Де сокіл шугає у небі просторім,
Хліба дозрівають в полях неозорих.
Де пасуться стада і пахне свобода,
Де батько — Дніпро несе свої води,
Де залежі золота, нафти і газу
Де бджоли нектар збирають.
Й одразу:
Де стогне народ від державних поборів,
Де атомних станцій москаль нам настроїв,
Де гризуться верхи за владні портфелі,
Де навстіж розчинені державні двері!
Та й булаву іржа уже поїла,
Яке століття вже лежить без діла?
І дороге каміння потьм`яніло,
Та і яке, кому до того діло?
Ведмідь вгризе! І ми це знаємо усі!
Вже чути лемент гончих посіпак,
Нам булаву б очистити з іржі,
На гончих псів направити кулак!
Та видно, що з верхами в нас не ``те``,
А без верхів - не можу встати я,
Бо, як народ, для них місце - пусте,
То не держава це і влада не моя!
