Уяви
Уяви: коли люди вмирають,
Їх душі стають зірками,
А коли згасають зірки,
То стають живими створіннями
Десь у всесвіті.
І ніхто не згадає, що був,
Був людиною до першого спалаху.
Бо в зірок не знайдеться пам’яті.
Вони вважають, що й часу
Для них не існує.
Навіщо тоді пам’ятати?
Палахкоти до моменту згасання.
