Незнайомка
з Блока
Під вечір понад ресторанами
повітря припиняє рух,
і править вигуками пʾяними
весняний згубно-тлінний дух.
Над пилом вкритими провулками,
у заміській нудоті дач
під намальованими булками
доноситься дитячий плач.
І кожний вечір за шлагбаумами,
заломлюючи котелки,
серед канав гуляють з дамами
досвідчені жартівники.
Над озером скрипучі кочети
вливаються в жіночий виск,
а в небі, навчений наврочити,
бездумно викривився диск.
І кожен вечір друг самітний мій
в стакані опустив чоло,
і трунку терпкістю помічений
як я, захоплений в полон.
А поряд біля інших столиків
лакеї заспані торчать,
і пʾяничкѝ з очима кроликів
«In vino veritas!» кричать.
І кожен вечір заколисаний
(бо це ж наснилося мені?)
красуня в сукні оксамитовій
в туманному пливе вікні.
Пройшовши вільно поміж пʾяними,
без супровідників, одна
огорнута парфум туманами
вона сідає до вікна.
І віють давніми билинами
її напружені шовки,
убір з жалобними пірʾїнами
під порцеляною руки.
Цією близькістю закований,
дивлюся за густу вуаль,
і бачу берег зачарований
і зачаровану печаль.
Ті тáїни, мені лиш видимі,
те сонце, лиш мені дано,
і всі душі моєї вигини
просякло терпкістю вино.
І пірʾя страуса, що тінями
гойдає в голові моїй,
і два світи очима синіми
цвітуть на березі надій.
В моїй душі є скарб захований,
і ключ доручено мені!
Правий ти, монстре заспиртований!
Я знаю: істина в вині.
