Ґазда скипень
На небесній кризі сонця ополонку,
Висікає ранком парубок скипе́нь.
Обрамляє ладно степову іконку,
Ризою зазимку із рожевих жмень.
Просивінню скроні, в лапчастих самшитах,
Порохнить ялинам вітряним квачем.
Сніг югою сипле по ярів коритах -
Хмар жене отару промінця бичем.
Помежи городу зводить у рядочок,
Ворсяних заметів курені сипкі.
Кущики ожини, ніби стадо квочок,
Подають зі схову голоси хрипкі…
Працювати буде паруб’я на славу,
Доки не нагряне за́ходу індик.
Чорну ґазда зварить в чашці неба каву -
Вийде ароматно пінки молодик.
