Жовтонічне…

з рубрики / циклу «кроки»

Жовтоокі скніють в ряду ліхтарі одинокі.

Сивочолий обіймає їх сірий туман.

Потопають в снігу пів розталому кроки

Ззаду шкіриться в спину старечий паркан.

Лізе в пазуху і не сніг, і не віхола.

Душу студить надокучлива, вогкая мла.

Моє серденько, за твою примхою

Зайнялось, заболілось і вже догорає до тла.

Споглядають обійми ліхтарів і туману, шибки,

І від розпачу плачуть і плачуть в ночі.

І краплинки вологи стікають по колу в кутки,

Птах на гіллі напившись туману мовчить.

Через мокрі шибки споглядаю рядочок вогнів.

Жовтим кольором зафарбовують сльози шибкам

І не сумно, навіть байдуже до плачу їх мені,

Зроблю кави, і в крісло, і мріяти – як завжди сам