10.01.2017 10:02
для всіх
235
    
  3 | 3  
 © Антоніна Спірідончева

Око пророче

Рідко йому відкривається око пророче

Й, щойно відкрившись, жахає: полуплені ґрати, 

Хвилями бурі піщані виколюють очі, 

Іншим же очі блискучі в багато каратів

Дзьобають чорні птахи… Їхнє пір’я сталеве

Трохи дзвенить у повітрі – рожево-солодкому, 

Що накриває собою безкрайню пустелю, 

Що обпікає легені короткими охами.

Світ, у якому безсила хімічна наука, 

Кожна наука – вичерпна, ну хто би подумав!

Той, хто це бачить, безсило заломлює руки, 

А прогресмени давно спочивають у трунах.

Люди у сірих каптанах й титанових латах, 

Їхні скелети сталеві зі світу поснулого

Тягнуть книжки і дискети до себе за ґрати, 

Мріючи щось зрозуміти про давнє минуле.


(зі збірки "Вістря голосу")



2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.01.2017 15:02  Світлана Рачинська => © 

Аж моторошно стало на мить. Чудовий твір! Мої вітання з Днем народження і тут)

 11.01.2017 04:36  Серго Сокольник => © 

Сподобалось, Тоню) Цікава тема, цікаве виконання)

 10.01.2017 10:19  Тетяна Белімова => © 

Я спершу подумала, що це недавні мандри тоталітарними країнами надихнули на таку візію. А тоді побачила дату вірша... Дійсно, ніби продовження! Акценти, щоправда, дещо інакші.

 Зі святами, Тоню))

 10.01.2017 10:12  © ... 

Це в продовження теми, що відкрила Світлана Орловська віршем "Роботи". :)