Все саме так...
Все саме так, як і було
В часи, що вже були минули,
Коли пройшов буреполом
Поверхнею земної кулі...
Згорілий сад... Зими нема...
І чорним болем відізветься
Цей кров"ю скраплений туман,
Мов настрій згарища у серці,
Яке затиснуто в війни
Лещата з броневої сталі...
І пада чорний сніг рясний...
Реагувати перестали
На те, що світ осліп, оглух
До наших стогонів і криків...
І коло замкнене навкруг.
Воно й було таким одвіку.
