Серденько
Ти вени порізала...
ножиком, жилкою,
тупою рапірою,
краєм листка.
Кров, наче сік,
не простий, а березовий,
без болю, без жалю собі витіка.
А з ним щось - неприйняте,
змучене, здиблене,
таке, що на горлі
гудзує вузли.
Ти дивишся тихо в кажлюжу
що ширшає,
довшає,
і мовчки шепочеш: "Пливи
до тої ріки, від котрої
колись іще
за перших Богів
відділилася геть..."
А поряд лиш тіні
сутуляться, тиснуться
ближче до тебе,
до тебе, до те...
Ти вени порізала,
та не відділилася.
Бинтує у біле,
у чорне думки
твої потамовані,
корить хтось,
насварює.
А ти малювала лиш серце,
лиш серденько
на білім зап`ястку руки...
5.12.16 р.
