Ми зустрінемось обов’язково
В останнє холод тіла
Відчула ще рука.
У дотику замліла,
Щось шепчуть ці уста.
І холод, мов стрілою
У серці промайнув.
Не витримати болю!
Ти лише вчора був!
Таке не сталось, Боже,
Страшного сну фагот
Співає сумно, стогне.
Кришталь у сльозах нот.
Розбився до підлоги
Останній сліз потік.
Думки лише тривоги,
І розум десь утік.
Як далі бути батьком
Когось, кого нема.
Дивитись лише крадькома,
Як десь цвіте весна.
Про матір говорити -
Сльозами вся горить.
Дитину ними вмити
Хотіла, та - мовчить.
І смерть не зрозуміла
Скувала все у лід.
Лиш зіронька злетіла
У вічний десь політ.
Процесія, надгробок
Роки, як один день.
В злидарстві душ коробок,
І сліз гарячих жмень.
А все ж не пропустили
Ми чудо, ніби в сні
Всі були, умістили
Павиче око в дні.
Та ні, не у одному
Метелик нам літав.
Він сорок днів по черзі
До кожного сідав.
Зима надворі, люди
Скажіть, що світ один,
Є Бог, і є усюди,
І ця душа із ним.
Не збулися лиш мрії
Батьків, а не дітей.
Вони вже з Богом зрілі,
А ми, як гнилий пень.
Та дітки, ми на зустріч,
Чекаємо скраю.
Хай Господь визначить цю ніч
Нам разом бути у Раю.
