Розкажи мій земляче
Розкажи, мій земляче, про себе,
Чи бував ти у ріднім краю,
Чи і досі високе там небо
І чи чув солов`я у гаю.
Чи гаї порубали на дрова
Й солов`їв отруїли усіх,
Чи звучить ще вкраїнськая мова,
Мо` беруть українство на сміх.
Чи відвідав батьківські могили,
Чи хрести не здали ще у брухт,
Чи подати на їжу просили
Забагато знесилених рук.
Чи зустрів ти когось там із наших,
Розкидала мо` доля і їх,
Щоб шукали можливостей кращих
І забули про рідних своїх.
Розкажи про русяву Тетяну,
На яку задивлялися всі,
Кучеряву, красиву, рум`яну,
Як тепер вигляда на лиці.
Кажеш бачив, вона постаріла,
Зморшки вкрили красиве лице,
Вона тепло, душевно зустріла,
Розмовляли під чарку й сальце.
Є синочок, дочка та онуки,
Що в далекому місті живуть,
В неї чорні порепані руки,
Чоловіка Миколою звуть.
На городі своєму працюють,
Хоч і бідно та можна прожить,
За нащадками дуже сумують,
Тож запрошують їх погостить.
А гаї ще не всі порубали,
Солов`ї ще щебечуть пісні
І хрести ще у брухт не здавали,
Є й знесилені люди сумні.
У районному центрі говорять
І на мові і на язику,
По російському лаються з горя
Й самогонку жлуктують гірку.
Взагалі там змінилося мало,
Теж начальство й порядки старі,
Краще жити в районі не стало
Ні старим, ні малій дітворі.
А про себе сказав – сторожуєш,
Бо на пенсію важко прожить,
І я вірю, що ти не жартуєш,
Хоча звик інженером робить.
Що ж, земляче, молімося Богу,
Щоби нам Україну хранив,
Може й ми відшукаєм дорогу,
Українець щоб добре зажив.
м. Київ, 16.06.02.
