Березова кров
диптих
І
Весняно-сонячну повів гру день
та почала стікати
прозора кров з поранених грудей
на смак солодкувата.
Свій сором, свій глибокий переляк
оголеними огорнуть гілками:
з бетону та асфальту вурдалак
впивається сталевими кликами.
А в небі – вітер сонячністю хвиль,
всміхається навкруг життя зелене…
Якщо деревам не відомий біль,
чому так боляче на серці в мене?
ІІ
Промінь сонячний хмари пробурив,
мов буденність життя прогриз.
Обнімаємо білі стовбури,
притуляємось до беріз.
Що в природі є більш хвилююче?
Їй примножуючи борги,
наче неню в сльозу цілуючи,
набираємося снаги.
У містах звикли жити різко ми,
тільки матері без кінця
нам здаватимуться берізками,
нам тривожитимуть серця.
