Лісостеп умивався росою
На зорі, славна тиш - рідний дім,
Проводжав він мене зі сльозою,
Цілував Душу серцем своїм...
І співав гарний птах над землею,
Про далеку, сумну чужину,
І над Удаєм білу лілею,
Чарівну і Святу старину...
Сонця промінь пестячи хвоїнки,
Зігрівав Душу знов і літа,
Серце, руки і ніч українки,
І блакитних небес висота!!!
Вишивати я буду з світанком,
Долю хрестиком доньці, собі...
Зникне слід мій з полтавським серпанком,
Сукня з маками... Божі Мольби...
Чужина враз всміхнеться, заплаче,
Над вкраїнкою в тиші беріз...
Де ж ти милий, коханий козаче,
Чи у тіні Святих кипарис?..
Не забуду я очі і ніжність...
Твого чистого серця печаль,
Не шкодує кохання та вічність,
Розсипаючи Долі кришталь...
Лісостеп умивався росою,
На зорі, у тиші - рідний дім,
Зустрічав він мене із любов`ю,
Цілував Душу серцем своїм...
