Розлилась Десна красою
Розлилась Десна красою,
Голубіє під горою,
До берега жене хвилі,
Під берегом квіти білі.
Білі квіти – то лілеї, такі сонячні, веселі.
Під берегом дівча блукає,
Їх у коси заплітає.
То не дівка довгокоса
Понад берегом блукає,
То та мавка, сумна й боса,
На землі цій щось шукає.
Може батька, може матір,
Може старую хатину,
Може милого шукає
Та малу свою дитину.
Біля річки недалеко,
Там село стояло файне,
Там дівчина з своїм мужем,
Викохали маля гарне.
Та не довго щастя мали,
Бо частенько набігали
То монголи, то татари,
І село те грабували.
Якось разу на світанку,
Гарно так пташки співали,
Сонце весело вітало
І на двір всіх приглашало.
Квітки голови крутили,
Все до сонця повертали,
Вітер по селу розносив
Аромат тих квітів рослих.
Але враз змінився вітер,
Замість птахів тих привітних,
Налетів той чорний ворон,
Привітав лихую долю.
Вмить найшла і налетіла,
Почорнила білі хмари,
На село звідкіль упала
Плаха чорної навали.
Кляті турки наступали,
І село те грабували.
Стариків же убивали,
Молодих в полони брали,
І дівчаток і мужів, і маленьких дітлахів.
А потом як не було,
Розгромили те село.
А дівча в цей час купалось,
З гарним сонечком віталось,
У Десни при бережечку,
Квіти в коси заплітало.
Та кольнуло в серці юнім,
Все тривогою покрилось.
Й полетіла молодиця,
Як та птаха полетіла.
Та села, де ще недавно,
Так щасливо проживала,
Не впізнала у погромах,
Бо його уже не стало…
І з тих пір вона одная,
По - під берегом блукає.
Білі лілії, що з краю,
Їх у коси заплітає.
Та шукає, все шукає.
