04.04.2011 20:49
-
468
    
  7 | 10  
 © Антоніна Чернишенко

Розмова з вітром

Я піду у поле й поговорю з вітром, 

Про весняні ранки,про неба блакить, 

Як гуляли вдвох ми, і зривали квіти

Ті, що при дорозі, білі поросли. 


Ми зривали квіти і плели віночки, 

Ті віночки білі з ніжних ромашок. 

Ми плели віночки й покидали в річку, 

І вітер поніс їх в далекі краї. 


В ті краї далекі, там де завжди літо, 

Попливи віночку, стрімко попливи. 

Може припадеш ти до якого краю, 

То мені пташиною вістку принеси. 


Я піду у луки, пошепочу з травами, 

Про кохання світле травам розкажу. 

Поділюся днями я, світлими, весняними, 

Й до землиці – матінки палко припаду. 

Припаду я до землиці, щоб почуть пісень, 

Що шепочуть рідні трави у весняний день. 


Побреду у гай зелений, стану під вербою, 

Поділюся з нею я, сумом і журбою. 

Поділюсь журбою я, в вечір золотий, 

І помріє з зорями місяць молодий. 

 

А як північ спуститься, повернусь в свій дім, 

Сяду під віконечком ждати новий день. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.06.2011 15:02   

гарний вірш, чуттэвий