Розмова з вітром
Я піду у поле й поговорю з вітром,
Про весняні ранки,про неба блакить,
Як гуляли вдвох ми, і зривали квіти,
Ті, що при дорозі, білі поросли.
Ми зривали квіти і плели віночки,
Ті віночки білі з ніжних ромашок.
Ми плели віночки й покидали в річку,
І вітер поніс їх в далекі краї.
В ті краї далекі, там де завжди літо,
Попливи віночку, стрімко попливи.
Може припадеш ти до якого краю,
То мені пташиною вістку принеси.
Я піду у луки, пошепочу з травами,
Про кохання світле травам розкажу.
Поділюся днями я, світлими, весняними,
Й до землиці – матінки палко припаду.
Припаду я до землиці, щоб почуть пісень,
Що шепочуть рідні трави у весняний день.
Побреду у гай зелений, стану під вербою,
Поділюся з нею я, сумом і журбою.
Поділюсь журбою я, в вечір золотий,
І помріє з зорями місяць молодий.
А як північ спуститься, повернусь в свій дім,
Сяду під віконечком ждати новий день.