05.04.2011 16:23
-
292
    
  1 | 1  
 © Наталка Янушевич

Злетіли дні, як птиці. Вже й не видно. 

А ми з тобою поруч стоїмо. 

Нам так нема про що поговорити, 

Ми стільки часу мовчки мовчимо. 


Напевно, я вже не така цікава. 

Напевно, ти дратуєшся частіш. 

Романтика стосунків – в ліжко кава. 

Розмови? А з розмовами облиш. 


В яких туманах ти мене посіяв? 

Коли забув, для чого ми разом? 

Одноманітна слів чергових сірість 

Мене, мов дощ, затягує рядном. 


Я хочу те, що не візьмеш у руки. 

Я хочу так, як тільки між двома. 

Так лаконічно, легко і без звуку 

Ти щось отим мовчанням надламав. 


Вже кутик вуст не так біжить угору, 

Вже струмом дотик мій тебе не б’є. 

Ми прісно про ніщо тепер говорим 

І горнемося…кожен у своє. 


Самотність разом. Хочеться не вірити. 

Свобода рішень. Як болючий нерв. 

Скажи, ми так самі собі відміряли, 

Чи це звичайний давності маневр? 



Дрогобич, 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!