Недовірш
Страшенно хвилинне
Ти проший мене всю
Білим спомином недопечалі.
По зів`ялій траві вітер гонить вчорашні сліди
І твої, і мої, щоб сховати від світу найдалі
Несміливу любов, що ятритиме пам`ять завжди.
І допоки ми віримо в те, що себе обдурили,
Переправу змінили й в нікуди наосліп втекли,
Забувай мене, чуєш?.../ щоденно...щоночі...щосили.../
Як і я забуваю в холодних обіймах імли.
Бо прийде знову завтра, в якому нас більше немає, -
Розсміється /підступно/ в обличчя сльотавим дощем.
Пам`ятай мене /зможеш?/ найбільшу із втрачених таєн,
Ту, що вирвала з серця /по собі/ мільйони поем....
