Вони ідуть і відлітають в вирій…
Вони ідуть і відлітають в вирій…
Ідуть за покликом душі.
Боронять краєвиди обгорілі.
Своєї, рідної, землі…
Чи їх згадає хтось? … Колись?
Навряд чи поіменно…
Та їм того й нетреба вже.
Серцям живим повинно бути щемно,
Коли вогонь граніт цілує і пече.
Коли з будівель дивляться солдати.
У назвах площ і вулиць оживають імена…
Над орденом змарніла мати,
Шепоче тихо: «Синку ти ж живий…»,
Хоча, його серед живих давно нема…
Червень 2016
