Втрата
Він стояв, опустивши повіки,
Він стояв, хоч здавалось, що вмер.
Він не знав, як буде існувати
В цьому світі самотній тепер.
Його біль був могутнім, мов море,
Його постать не мала лиця,
А незграбне, розбещене горе
Переповнило все до кінця.
Його горе було незбагнене,
Нереально велике й гучне,
Було видно чужим та знайомим -
Він ніколи його не знесе.
Очі більше не бачили світу,
Та і світ вже не бачив свого,
Він відніс їй останні всі квіти
І за тиждень не стало його…