Ода тролейбусу № 7

Про тролейбус № 7, маршрут Луцьк-Гаразджа

Тролейбус, катафалк старечий,

такий, як ті, кого везе.

Новѝм, він був би недоречний,

а цей – хоч кістки розтрясе.

Які розмови тут бували!

Який в салоні епос цвів!

Тепер мовчать, як у пеналі

мовчать огризки олівців.

Єдина пільга від держави,

цей безоплатний наш проїзд,

та вже нашіптує лукавий,

що знімуть, бо – тягар для міст.

Це перший рік мій, тому круто

я відчуваю вищий толк,

коли запитує кондуктор

чи маю проїзний квиток.

Тож не в останнє і не в перше,

спостерігаю, аж принишк,

оце цинічне і відверте

мурло «держави молодих».

І туляться пенсіонери

в тролейбусові закутки –

відходи зниклої вже ери,

країни зниклої совки.

Міське – за містом кладовище,

в селі Гаразджа*, вихід наш.

– «І хто ж туди всіх нас досвище?»

– «Тролейбусний цей екіпаж!»

Розговорила нас дорога.

Наш «7-ий» – шлях копитом рве…

Жартуємо і слава Богу,

тож «ще не вмерла і не вмре»!

*- село під Луцьком.