Діалог з совістю
Він:
– «Вже не запитую у Бога:
Нащо живу? Де мій талан?»
Вона:
– «Можливо десь твоя дорога –
без тебе, а навколо – лан.
Під сонцем золота пшениця
зерном налитим колоситься.
Садочок. Хата. Під вікном –
бабуся, глечик з молоком.»
Він:
– «Когось з дороги виглядає.
Та на шляху його немає:
у хащах посеред боліт
бреде. Його непевний слід
вода болотна заливає…»
Вона:
– «Та годі вже! Та не журись.
Дивись: тебе вже переріс
твій син на голову. Тай жінка
керує впевнено будинком
і все планує наперед.
А головний її секрет –
собі невістку вибирає.»
Він:
– «Так, наче, тут мене немає!
Лише в замулених слідах
застигла скельцями вода!»
Вона:
– «Поглянь у скельця ті.»
Він:
– «Хмаркѝ
над ланом, наче, козаки
йдуть по дорозі…»
Вона:
– «Таж бабуся
під вишнею. Мов, до руки
по хліб, до стріхи – ластівки…»
Він:
– «Боюся й тут мене нема…»
Вона:
– «Цвіти бунчук! Сурми сурма!»
…
Він:
– «Добридень ма…
я – повернувся...»
