У тиші байдужості
віршування в окупації
...і наближається,
хмарою суне
лагіднозора
завія депресія
в одязі чорному,
усміх в устах.
і обвиває змією у мрії,
шию стискає все дуще
і душить,
кров виступає аж
з вух і очей.
і тягне в безвихідь,
заштовхує місяць
в роззявлений зів свій
роздвоєним жалом,
тонким язиком... -
і розуміння спадає,
зростає безглуздість,
мізерність,
сумніви, скепсис
в діях і вчинках
у благочинності
в цьому гливкому
болоті лайнистому
тиші байдужості...
...але жадана
завія зміїна
(поступ моделі,
хода від стегна)
до тебе наблизилась,
сіла навпроти
і прошипіла
-...ти кликав.
і ось я прийшла... -
мертвий свій погляд,
пустий, олив"яний
утупиш у чарку
по вінця наповнену
болем буття,
ковтоком одним вип"єш... -
і лиш огірка
хрумкіт відлунний
лине у Всесвіт
наче той "HELP!",
наче сповідь про дур
і терор, і репресії
в лютій зненависті,
в завидках прикрих
від кривд
і взаємних образ
від зруйнованих душ,
від осіб знівельованих
хворої нації
в тиші байдужості,
де остаточно вбиваються душі
під чарку і хрумкіт лункий огірка...
