"Де цілували степ могили, ховаючи лице в траві..."
переклад з російської вірша Арсенія Тарковського
***
Де цілували степ могили,
Ховаючи лице в траві...
Де барабани дрібно били,
Іржали коні бойові...
Воли чумацькі круторогі
Брели під сонцем степовим...
І дим багать спливав потроху,
І ледь гірчив той сизий дим...
Де кам’яні дрімали баби -
Степів прадавній оберіг...
Вночі до них сповзались жаби,
Аби вклонитися до ніг...
Там пробирався до Азова
І я крізь вітер-суховій...
Таємну слухаючи мову,
Скорявся долі я своїй...
Топтав чебрець просторів рідних
І засинав у лободі...
І дарував натхнення світле
Григорію Сковороді...
Я гриз його благословенний,
Зчерствілий, кам’яний сухар...
Це він пізнав закон священний...
І тут пройшов раніш - мов цар...
Його тягла спокуса в сіті -
Мінялись маски й кольори...
А я любив принади світу -
На те дивився він згори...
Я був тоді малим хлопчиськом,
Що подив свій і не ховав:
Учителю вклонявся низько
За те, що велич показав...
А степ відкрив мені свободу,
Нестримний лет пташиних крил...
І ще - коріння мого роду,
І тим додав незмірно сил...
Тепер, коли вже зорі пізні
Осяяли мій битий шлях,
Ота палка пташина пісня
Дзвенить і досі в небесах!
