На квіти сніг
з рубрики / циклу «Про любов...»
Вона все марила теплом,
Хотіла жити!
Аж ось, відчула всим єством-
Останні миті...
До сонця –
скільки осягла,
Наївна й справді!
Ще трохи, трохи,
Не змогла...
Її розп`ятто!
Періщить дощ і сніг пече,
Зігнуло віти.
По венах холод потече,
Вже не зігріти.
Пелюстки вітер обірвав,
Додолу кинув.
І все розповідав, розповідав,
Про люту зиму.
Вона так марила теплом,
Тепер байдуже...
Цей сон,
Було чи не було?
Душа в калюжі.
Куди подіти те знання,
Щоб не загинуть?
Ядучий здогад дошкуля-
Він любить зиму …
