Сум
з рубрики / циклу «Плач коханого»
Вісім десятків на порозі
Вже не підкорено стоїть…
Хоч старість й немічність в дорозі
Та любий кожному цей світ.
Ми разом майже шістьдесят,
Онуки, правнуки та діти,
Змогли із буднів та зі свят
Родинний затишок створити.
Рука в руці стискає руку
І тут прийшла остання мить-
Навічна відбулась розлука,
Рветься душа, серце болить.
Стоїть у золоті ріпак,
Сади у цвіті яблуневім,
Буяє колір, запах, смак
І ти в цей час ідеш від мене.
Над всім синіють небеса,
Проміння гріє полуденне -
Така невимовна краса!
А ти в цей час ідеш від мене.
Радість земна - усім живим,
Нащо вона мені без тебе?
Боже, який нестерпний біль!
Бо ти в цей час ідеш від мене.
З небес сказали: «Відпусти,
Вона так тяжко настраждалась!»
Лишивсь в житті на самоті
А ти вже там, де забажала.
Хай пухом буде їй земля
І прийме Царствіє Небесне!
Душа при Господі, здаля
Вітає нас, хоч й безсловесно.
В житті ще діє половинка,
А інша вже в сирій землі,
Як визначить Господь зупинку -
Хай в парі линуть журавлі.
На фото я твоє дивлюся
Де посмішку жадану бачу
Та щиро Господу молюся
Й щоденно безутішно плачу.
Народжуються щоб померти,
Собі подібних відтворивши,
Та очі не сприймають смерті -
Живі живим щоб вічно жити!
с. Лозовий Яр - Київ, 5.05. 2017р.,
