Наталка Янушевич
Прокидається дім…
Потягнувся ще заспаний промінь,
Пахне кава і тихо дзюркоче вода.
Ожили голоси.
І щоденний приглушений гомін
Найрідніших людей
Мені настрою знову додав.
Я цілую дітей,
Пахнуть голови їхні знайомо.
Я коханого знов
Перед виходом благословлю
І рушаю вперед
У сьогодні, таке невідоме.
Я його частоту
Від світання у домі ловлю.
Дрогобич, 2011
12.04.2011 20:30 Наталка Янушевич => Тетяна Чорновіл |
Дякую за коментарі. А в нас - троє: 16,14 і 5 років. І всі бажані. |
12.04.2011 16:34 Тетяна Чорновіл => © |
 Ваш вірш навіяв ностальгію за моїми колись гамірливими ранками. :))) У нас їх четверо одне за одним. Спочатку в дитсадок а пізніше до школи... Веселі ранки! Тільки я тоді віршів не писала, а тільки програми. Тепер всі повиростали і нема гамору. Тільки комп шумить стиха... Дякую за спогади. |
12.04.2011 12:09 Лані => © |
 Ви щаслива |