Мовчала
з рубрики / циклу «Про любов...»
Мовчала...
впустила у душу.
Кричала...
до німоти.
Сміялася разом з тобою...
із себе…
і розсипалась на сотні дрібних частин.
Знала, не можна.
Відчувала, не треба!
Гнала подалі сумніви, біль і стах,
і раз по раз губила себе у тебе,
Та раз по раз згорала...
дотла.
Так! Я мовчала...
/німим криком мовчала/,
комом у горлі, здавленим сміхом
проте- Кохала!
Я попри все кохала...
Вчора сьогодні і завтра теж.
А ти?
Нахабно, прямо у душу,
без стуку, без дозволу!
І...залишився там,
То, що тепЕр я робити мушу?
/коврик постелю, прикрию двері/.
Мовчу...
німим криком, сльозами, що душать
все ж,
нехай я для тебе німа і безлика,
ти все, що лишилось в мені живе.
