ТУМАН
з рубрики / циклу «АКРОВІРШІ»
Танучи в зимовому безсиллі,
Тихо струменять над снігом кволим,
Трепетно стікають сиві хвилі
Тополиним віттям гострочолим.
У стрічкИ тягучою габою
Убирають ночі тінь спросоння,
Устилають, повнячи собою,
Улоговин і ярків бездоння.
Мріють молоком густим залити
Місяця окраєць в спробах марних –
Мерехтить, ясний, несамовито
Між кінця нічного сплесків хмарних.
А легкий вітрець торкає лише
Атмосферну млу, у ніч розлиту.
Ах… Стікає дзвоном млосна тиша
Аж за світанкові межі світу.
Не питай же, лагідний світанку,
Нащо я в дзвінку ступаю тишу.
Незбагненне диво наостанку
Ніжним відголоском в снах залишу.
