Кава-кава-кава
Кава – кава – кава
Вранці, як годиться;
Доза кофеїну,
Доза зайвих слів...
Я у цьому місті, як підбита птиця,
Б’юсь крильми у сірі сутіні дахів.
Протискаюсь знову між орди туристів.
Повнолице сонце дивиться й мовчить.
Щось ти зникло знову, предковічне місто,
Між модельних шпильок і бетонних плит.
Я люблю твій спокій зранечку, о п’ятій,
Коли спиш у блиску сонця-сургучу.
Ти тоді у мене додаєш крилатість –
Наберуся тиші,
Відірвусь
Й злечу.
