Ніхто не знає

з рубрики / циклу «Плач коханого»

Ніхто не знає, як смерті чекають,

Аж поки не станеш її сам чекати

І ті питання, що йдуть на останнє

Богу й собі ти почнеш задавати.

Що викине доля, на одинці із болем,

Страшно, не страшно, що тут сказать:

Мовиш «не страшно» - будеш героєм,

А «страшно» - нікчемою можуть назвать.

ЧОму не страшно - усе досить ясно:

Люд помирає - мільйонами літ,

З землі і у землю - вчасно, дочасно,

А Суду Страшному лиш двадцять століть.

Страшно вмирати багатим і знатним,

Бо цінності й слави з собою не взять,

На цім світі мають, тож переживають:

Хто їхнє добро буде тут споживать.

Як в бідності жив чи в достатку

І маєш за що навіть скромно сховать -

Страх відступає, все в тебе впорядку:

Вогонь чи черв’як - вже тобі наплювать!

м. Київ, 15.04. 2017р.