Котяча вірність

Чи знаєте Ви котів, як добре їх знаю я? 

Чи вірити ви в котів, як вірить моя сім’я? 

Чи бачили ви в тварин настирливі очі сумні, 

Чи були вони до вас прихильні всі ночі, всі дні? 

Я знала одного кота, що вартий кількох людей, 

Такого крутого кота, що вир викликав ідей, 

Бувають же і в тварин по-справжньому справжні коти, 

Такі закривають умить неввічливі людські роти. 

Було у того кота не серце -любові шмат, 

Він був для одних людей не просто як кіт, як брат! 

Не треба було собак в подвір’ї багато літ, 

У домі отих людей, де мешкав цей справжній кіт. 

Роками блукав, як тінь, лиш погляд людський ловив, 

А якось на старість літ недбалість дурну зробив. 

Курчат у сусіда двох, смачнючих в подвір’ї спіймав, 

І кару важку за те він мужньо, як воїн, приймав. 

А вранці похмурого дня відчув кіт себе у мішку 

Забився, занурився, стих, образливо носом в ріжку. 

Відвезли далеко кота за тридцять нелегких миль, 

І рвучко сказали: «Геть! Іди ти, вражино, згинь»! 

Пробігло багато днів, відколи котяра зник, 

Та він до людей прийшов, допоки не вмер, ще встиг. 

Побачивши кволе єство й небачене досі натхнення, 

Просили злі люди в кота навколішках справжнє прощення…