Своя чужа дитина

Все починалося, як в казці для дітей: 

Жили-були для себе й для людей, 

Створити встигли вічко для суспільства, 

Не мали в серці краплі гіркоти чи звірства. 

Себе знайшли у хобі, та в роботі, 

Загрузли у щоденних справах, у пустій турботі, 

Думки блукали містом в пошуках ідей, 

Як заслужити в бога право на дітей. 

*** 

Чимало раз робили спроби, були у гарних лікарів, 

Та у проблемах невимовних ніхто зарадить не зумів. 

Хотілось жити не для себе, куцу розширити сім’ю, 

І на землі здійснити щиро високу місію свою.  

Порадившись разів із двісті, та попаливши всі мости, 

У невеликий дитбудинок разом домовились прийти. 

Назавтра було їх вже троє, п’янких від щастя відчуття, 

І розпочали втрьох у домі сторінку з чистого листа. 

В дитя вкладали спрагле серце, знаннями мозок годували, 

Але дитячої любові до себе так і не пізнали. 

Як не старалися відкрити душі маленької дверцята - 

На хижий опір натикались і хижість ця була затята. 

Байдужу кригу розчинити роками мріяла родина, 

Та йшла своєю стороною така своя чужа дитина. 

Чим рік частіш тікала з дому, накинувши нове пальто, 

Спокус пізнала важку втому, а зупинить не зміг ніхто. 

Батьки зашвидко постаріли, безвиході несучи хрест, 

На горе людям не жалілись -таке бажання у небес. 

Донька доросла з дому вкотре байдуже вийшла, як сто раз, 

Та не шукав її ніхто вже- це сталося в останній раз…