Тиха гавань
Ми зайшли у тиху гавань,
Сумно скрізь – хоч вовком вий.
Чужі скелі, зимний ладан,
Дике місце злих повій.
Та вони тут всім керують,
У граніті садять сад.
Чи дурні ? Чи так глузують ?
Щоб чужий не бачив вад.
Закортіло, ой як тисне,
Швидше звідси утекти,
Де любов і смерть навмисне…
Йдуть на зустріч потяги.
В цім кохані правлять гроші,
А де гроші – там журба.
Нема серця, лише ночі…
Підрахунки йдуть добра.
Чом між каменю словами
Не підніме хтось народ,
Чи увесь вже став ‘‘вальтами’’,
Серед цих пихатих морд.