16.04.2011 14:27
-
467
    
  2 | 2  
 © Наталка Янушевич

Я ледве втискаюсь у твій щоденник 

І ніби нагадую: я ще є! 

Така собі вперта нота бене, 

Таке недочитане і твоє. 

Я вже не дівчисько – я літня пані, 

Та все ж потребую твого тепла, 

Щоб вічні томи карколомних планів 

Для нашого «разом» колись відклав. 

Часи-бо лукаві. Настане хвиля – 

Поглянеш: немає мене ніде, 

Закриєш щоденники всі безсило 

Й, зітхнувши, шукати мене підеш. 

А я – не поряд, а я – не звичка, 

Я лиш на полях твоїх була. 

Ти потребуватимеш мого обличчя, 

Як я – тебе, коли ще жила. 



Дрогобич, 15.04.2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.06.2012 08:41  Сашко Новік 

Цікаво, а я полюбляю на полях помалювати)

 17.04.2011 19:00  Наталка Янушевич => Тетяна Чорновіл 

Дуже дякую за коментар! Моя героїня просто знаходить час особисто для себе, хоча це їй теж можна порадити. (Я - психолог, у моїй голові багато історій).

 17.04.2011 14:17  Тетяна Чорновіл => © 

Я з порадою до героїні Вашого вірша: хай вона не протискується у переповнений щоденник, а навпаки забере звідти всі свої манатки. Більш ніж упевнена, що через короткий час власник щоденника сам звідти все стороннє повикидає, звільнивши сторінки тільки для неї. Правда, зі сторони радити завжди простіше.

 17.04.2011 13:18  Лані 

Добре!