Легіт
Клени, клени, мовчазні велети.
Літо босоніж крутить велика.
З-під руки волосся пручається,
Вітер до нього залицяється.
Цвіркуни лаштують вже скрипки,
Сонце змотує в клубок нитки.
Залишилося дві-три прядки,
Ну, а потім у ліжко, спатки.
Але ж місяць той іще гуляка,
Одягнув метелика і фрака.
І сміється солодко, звабливо,
Мабуть, я не втримаюсь – не диво!..
Відпущу побавитись волосся.
Вітер це й чекав, мені здалося.
Скрипалі заграли для легота,
Лише клени мовчазні велети…
Київ, 30.06.2017
