Від сонця прикривши проміння ясне,
Вже сиві поети читають мене.
Ну що ж – то мені відступати не можна.
Мов струни, рядки налаштую тривожно.
І тонуть в ліричній розбурханій зливі,
І тягнуть на дно ті рядки бунтівливі…
І вгадую обриси в полум’ї слів
Згорілих моїх кораблів…
_
От солнца рукою глаза затеня,
Седые поэты читают меня.
Ну что же – теперь отступать невозможно.
Я строки, как струны, настроил тревожно.
И тонут в лирическом грозном потоке,
И тянут на дно эти темные строки...
И, кажется, не было сердцу милей
Сожженных моих кораблей...