Над краєм життя я танцюю босою
Над краєм життя я танцюю босою,
А ти проростаєш із серця спогадом.
Відлунюєш хвилею стоголосою.
І шрами карбуєш на крилах поглядом.
«Без тебе не зможу» із часом загоїлось,
І струм у судинах не гусне від дотиків.
Минуле на миті готично розкроїлось,
Як сон чорно-білий коханців-невротиків.
Цілунки твої я із тіла викричу,
Листи паперові ще вік не будитиму.
Зіжми в руці відстань, мій біль відчуй,
Я знову, як вперше, в тобі струменітиму.
Між нами тривале «таке не лікується»,
Хоч може здаватись – врятує відчуження.
Засудять? Нехай. Та це їх не стосується.
Життя в нас одне, різні лиш розгалуження.
