Домовик
В нас оселилася в будинку
Якась незвична звірина,
Снує вночі, гризе родзинку,
Його помітна тінь одна.
Раптово речі розкидає,
У кедах в ліжку він лежить,
Книжок ніяких не читає,
А в інтернеті лиш висить.
Неголене блукає часом,
Муркоче носом власний джаз,
Їсть із паперу, а не разом,
Ще й насміхається із нас.
Сестра, зізналась: покохала,
Бо виділявся з поміж всіх,
Хіба ж вона бідняга знала,
Що скоро звалиться із ніг.
Зручненько з шийки лапки висять,
Вмостився зграбно на дружині,
А про роботу він не мислить,
Лиш воля треба цій людині.
Так прикипіло до оселі,
Від’їло славне черевце,
Тепер сумні ми чи веселі-
Навіки з нами чудо це.
