Мамин син

Параска була жінка гарна, 

Добряче мала господарство, 

Любила свого сина Йвана, 

І був той син якесь начальство. 

Дитя родила молодою, 

Мов лялькою щодня ним гралась, 

Довелось жити їй одною, 

От лиш у синові й кохалась. 

І виріс парубок на славу: 

Міцний та добрий, як і треба, 

Буйну чуприну мав, поставу, 

Маківкою торкався неба. 

Намилуватись любим сином 

Параска вдосталь не могла, 

І вечорами попід тином 

Дівок ганяла із села. 

Невістки поки не бажала, 

Ще молоде в неї дитя, 

«Ти зачекай!- йому сказала, - 

Усе попереду життя!» 

Якось Іван так закохався, 

Що аж пищав сам у вві сні, 

І лиш матусі в цім зізнався - 

Та випалила грізно: «Ні»! 

Ця дівчина тебе неварта, 

Не надто гарна й молода, 

Твоя не випала ще карта, 

Поглянь: дівчат вся слобода. 

І з року в рік була не варта 

І Пріська й Мотря і Одарка, 

І гарна Ольга, й чуйна Марта, 

Не та у всіх висока марка. 

Чуприна буйна вже сивіє, 

Живіт над штанями навис, 

А про жінок синок лиш мріє, 

Все каже мати : «Не доріс!»  

Уже й онуків захотілось, 

Аж розболілась голова, 

Навколо сина озирнулась: 

А нареченої нема. 

Сидять обоє в гарній хаті, 

Носи похнюплені висять, 

Хороші люди і багаті, 

Та вже невістки не дістать.