06.08.2017 14:26
для всіх
166
    
  4 | 4  
 © Ем Скитаній

Дежавю

Дежавю

вона

мешкає онде, 

он в тому будинку напевно, 

ген аж, 

не енному поверсі, 

вічно який у хмаренні і тумані.

гуляючи зранку, 

виглядаю, чекаю -

коли ж вона випурхне знову

з тієї бетонної клітки на волю

і, не торкаючи хідника, 

підійде легкою ходою

і сяде у свій лімузин за кермо

і... - зникне в потоці автівок, 

в перехресті доріг метушливого міста, 

зникне як вчора, 

напередодні.




...як дивно складається все

у Всесвіті, в зорях, 

між зорями і у світах... -

можливо, то так увігнувся часовий простір

натиском мною прожитих років?..

і минуле явило образ незнанознайомий

і надто реальний, 

аби стати наївом надій романтичної мрії... -

вона промайнула повз мене, 

до голови притискала химерний свій капелюшок

тонкими довгими пальцями.

граційно сідаючи у лімузин за кермо, 

озирнулась

і усміхнулась мені.

мить -

і зникає хмаринкою пилу, 

серпанком...


в ту мить я повірив, 

що впевнений, знаю, 

знайомий із нею, 

бо мешкаю поряд, 

навпроти, 

через бурхливий і гомінкий автошлях

цієї ось нашої вулиці.

наші вікна - одне одне навстріч.

мої - світлі, прозорі, 

як очі відчинені навстіж у захваті.

її - загадкові, в тумані, 

темні, 

самотні у хмаренні

і сумні...

...та все ж, я не знаю її?!.

хоч вуста, 

її усміх

і погляд чарівних очей

як промінь яскравий, 

вітанням забутого, 

давньознайомого...


здивований, 

вражений зустріччю із красунею, 

яка сідала у свій лімузин за кермо

і швидко зникала... -

йду, 

спираюсь на костур.

стомленою, 

важкою ходою крізь натовп іду

і цупко вдивляюсь в жіночі обличчя, 

бентежу красунь надокучним поглядом старих очей... -

а раптом ізнову зустріну її, 

єдину, 

знайому, 

закохану і кохану

і ми перемовимось словом із нею, 

згадаємо разом минуле...

зітхаю лише, 

бо надто вагоме воно, 

непід"ємне у часі минуле, 

яке прогинає аж Всесвіт

в зірках, 

зі світами...


дякую долі, 

що вже не самітний

в роздумі у натовпі йду, 

перед себе штовхаю візок

розтрощених мрій і надії

у безліч уламків 

із позначкою -

"на спогад"...

хитро всміхаюсь собі, 

пригадуючи дежавю.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.08.2017 17:14  Тетяна Чорновіл => © 

 09.08.2017 08:44  Тетяна Белімова => © 

{#}Дуже гарно! Незвично трохи для Вас, як на мене. Принаймні з огляду на те, що я читала з Вашого раніше. Але цим і чарівне, напевно))) Маленька новела, що в ній оповідаєте історію, яка може тривати упродовж усього життя)))) Це історія маленького щастя...