...тихше...
У кожному мовчанні своя істерика
/Рінат Валліулін/
/Рінат Валліулін/
Гупає в скронях сонце. Під серцем - тиша.
Плаче надривно скрипка, як немовля.
Тихше, маленька, тихше, бо ти сильніша
З кожною тишею, що на тобі - петля.
Душить і душить змій мовчазних істерик,
Жадібно пестить пальці, як материк
Лиже солоне море - і на папері
Вкотре німіє без пунктуацій крик.
Що тобі, леле? Правди шукаєш? Тісно
Їй у полоні тіней, химер і зла.
Падають зорі сяйвом примарних істин.
Падають зорі. А долетять - зола.
Все, що минуло, також впаде за обрій:
Дотики слів, усмішка і порух вій...
Мабуть, в цей час любити - уже хоробрість.
Тихше, маленька. Тихше... Бо він - не твій.
