Навіщо

Жовті троянди ти приніс мені навіщо? 

Так, я любила квіти ці, квіти зловіщі. 

Прийшов, бо мало бачив ти мого страждання? 

Тобі забракло друзків злих мого кохання? 

Навіщо ти мене завів в такі тенета, 

Де не минало ні хвилин, ні дня без злета, 

Де я безсиле вовченя слідом ходила, 

У серці дикім, як дурна, тебе носила. 

Хіба можливо дозволять таке кохання, 

Що відбирає всю мене, всю без пручання, 

Коли не видно ні людей, ані роботи, 

Душа нездатна вже приймать життя турботи. 

Мене без тебе не було й світла навколо, 

Скрутилося усе навкруг в вузеньке коло, 

Де в центрі ти, і лише ти, і ти єдиний, 

Ти - той який в найважчі дні мене покине. 

Покинув ти, і ні на мить не зупинився, 

Не озирнувся ти назад, де світ спинився. 

Я не могла ні осягнуть, ні далі жити, 

І дуже шкода-не могла себе я вбити. 

Але замало ж бо було мого вмирання, 

Ти квіти жовті ці приніс - квіти прощання, 

На день народження прийшов-сказав вороже, 

Що жінка в тебе нова є… Прости нас Боже!