Як ми забути спромоглись

Як ми забути спромоглись, 

Закутавшись в сумну дорослість, 

Роки, що щастю віддались?  

Думки,що мали іншу плоскість? 

Колись себе, як дар сприймали, 

І день здавався за життя, 

Ні благ, ні грошей не чекали. 

Щомить робили відкриття. 

В казках купались ясноокі, 

Сплітали кошики із мрій, 

Роїлися думки глибокі, 

Дитинство знало власний крій. 

Раділи спрагло кожній миті, 

Сумними бути не уміли, 

Сонячним вітром вранці ситі, 

Чисті бажання в душах зріли. 

Не марнували час на горе, 

Пусті, чи кволі балачки, 

Найкраща мрія була-море, 

Там, де баклани та рачки. 

Страшенно заздрили дорослим, 

А ті, щоб старість відтягти, 

Невміло прагнуть повернутись- 

Й назад ,в дитинство утекти. 

І там знайти спокійну гавань - 

Себе там справжнього знайти. 

І далі вже поволі й думно, 

Без помилок вперед іти.