МОНОЛОГ ОБРАЖЕНОЇ ЛЮДИНИ
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Мене зневажили. Та тi,
Котрих найбiльше поважаю.
Та знаю я про що ви, знаю,
Буває всякого в життi!
Образа ж серце так обвила,
Немов змiя якась бридка
I потихесеньку стиска,
Де б я не йшла, що б не робила.
Самiй вiд себе не втекти.
Заждiть но! Треба розiбратись…
Що краще: з ними розпрощатись,
Чи до їх его ”дорости”?
Погано завчений урок
Про гордість знов взнаки дається.
Вже біль пройшов. Лиш в душу ллється
Бездушне марево зірок.
