Світлана Байдужість
Колись торкнешся ти, та не мене.
Колись покличеш - й інша обернеться.
Колись спитаєш: "Люба, де ти є?"
Та голос мій лише ввісні озветься.
Зачепить струнами - і забринить сльоза.
І губи затремтять в мовчанні.
Як вранішню траву зріза коса,
Так і байдужість викосить кохання.
Не клич мене, бо я не повернусь.
Забудь мій голос і моє обличчя.
Ні, не тобі тепер я посміхнусь.
Тебе я залишаю на узбіччі.
Очаків, 03.09.2017р.
03.09.2019 19:45 Олег Купрієнко => © |
 Красивий твір. Зачепив. |
27.10.2017 14:13 Тетяна Чорновіл => © |
 Чудовий вірш, хоч і про сумні душевні почуття. Бажаю чарівних життєвих стежин без болючих узбіч байдужості. |
15.09.2017 19:31 Наталія Старченко => © |
 Так, бувають люди, які варті лише того, щоб залишити їх на узбіччі. Вірш чудовий і за формою, і за змістом. |
04.09.2017 16:19 Каранда Галина => © |
 тебЕ я залишаю на узбіччі... |
04.09.2017 09:13 Тетяна Белімова => © |
 Гіркі, зболені рядочки... Життя непередбачуване. А може, Ваша ЛГ і захоче колись обернутися, коли її покличуть. Хтозна? |